ВЛАДИМИР СЛЕДНЕВ: «КУЧМА, МАФИЯ И Я»

В период отпускного затишья хочется отвлечься от суеты, не спеша подумать. Например об Украине. И о мафии…

«Украина криминальная» начинает публикацию книги-исследования журналиста Анатолия Беня, которая называется: «Владимир Следнев: Кучма, мафия и я». О чем пойдет речь, догадаться не сложно. Главный «информационный источник» книги — Владимир Следнев, человек неординарный. Имея богатейший производственный, руководящий и политический опыт, сегодня он – не у дел. У него хватило смелости отказаться от миллиона долларов, перечисленных на персональный счет в качестве взятки. Но он не смог – не по своей вине – отстоять родной Донецкий металлургический завод.

В 1992 году Следневу не хватило считанных голосов, чтобы стать премьер-министром Украины. Быть может, проголосуй тогда парламент за него, и сегодня в Украине могла быть совсем другая экономика – настоящая рыночная, а не кланово-олигархическая. Но почему так случилось: когда и по чьей команде мы пошли «не туда»? Читаем книжку и думаем.

Хто породив і очолив українську олігархію? Як витікала з молодої української держави стратегічна продукція і кому ти чому раптом «приспічило» віддати у приватні руки міжнародних ділків найбільші підприємства металургійної і хімічної галузей України? Як і завдяки кому вдалося протистояти остаточному пограбуванню нашої держави, здачі її міжнародним хижакам?

Відповіді на ці та інші запитання ви знайдете у третій за ліком книзі з антикорупційної серії «Правди і суду!». Цього разу про олігархізацію молодої української держави розповідають не лише здобуті командою полковника Омельченка конфіденційні документи чи систематизована інформація з викривальних публікацій у ЗМІ. Про це свідчить екс-парламентарій, один з найвірогідніших претендентів на пост прем»єр-міністра, лідер директорського корпусу індустріального Донбасу, який волею долі опинився у щупальцях міжнародного спруту. Зробивши свій крутозламний вибір і жорстоко поплатившись за це, «утікач від мафії» не боїться відверто повідати читачеві, звідки і чому біля керма держави взявся його колишній колега-директор Леонід Кучма і як він «бартеризував» економіку та заганяв її у тінь.

Окрім цієї сюжетної лінії на читача чекає «наводка» на компартійну касу: куди ведуть сліди коштів КПРС, хто на них «робить бізнес» і купляє владу…

Анатолій Бень, 2002 рік.

ВОЛОДИМИР ПЕТРОВИЧ СЛЄДНЄВ

Народжений 1938 року у Пермській області, Володимир Петрович Следнєв усе свідоме життя прожив в Україні. Про чорний шмат шахтарського хліба знає не з чуток — його батько чотири десятки років віддав шахтарському труду, знаний на Донбасі організатор гірничого ремесла.

Володимир пішов у металургію. Закінчив два ВУЗи, де здобув фах інженера-металурга та економіста. Але перш ніж взятися керувати багатотисячними колективами сталеварників, попрацював робітником прибирання гарячого металу у сортопрокатному цеху Донецького металургійного заводу, вальцівником і його підручним, бригадиром, майстром, начальником зміни, дільниці, цеху, заступником начальника блюмінгу (стан «950-900»), дванадцять років був головним прокатником ДМЗ.

Коли був начальником зміни, його тричі переводили у відсталі, а він усі рази виводив їх у передові. Отак згодом довелося самотужки піднімати три металургійні заводи. Спочатку на посаді головного інженера Краматорського металургійного, який до того упродовж десятиліття не виконував виробничих планів, а через два роки посів призові місця у галузі. На посаді директора Єнакієвського метзаводу за рік домігся, аби підприємство не лише розрахувалося з боргами, а й дало надплановий метал. А в 1996 році довелося повертатися директором на рідний ДМЗ, котрий, як мовиться, сів на мілину. Під його керівництвом запроваджували держприймання, усі три форми госпрозрахунку, реконструйовували і зводили два сучасні цехи.

Навчаючи персонал підприємства, учився нових форм господарювання і сам закінчив Вищі курси менеджерів при Угорській академії наук, Школу бізнесу в Англії, Каліфорнійську академію бізнесу у США, стажувався на металургійному підприємстві в Австрії.

Доктор технічних наук, академік Гірничої академії наук України та Інженерної АН України, почесний академік Петровської академії наук (Санкт-Петербург).

Народний депутат України 1990-1994 років, член парламентської Комісії з питань законодавства і Конституційної комісії. У 1992 році кандидат на посаду глави уряду, член Вищої економічної Ради при Кабінеті Міністрів України, а потім Держдуми при Президентові України.

Із 1994 року, після обрання Президентом України Леоніда Кучми, — безробітний (незаконно звільнений з посади гендиректора ДМЗ).

І. ШАНС БУВ У НАС

Володимире Петровичу, на зорі нашої незалежності Ви мали реальну можливість стати першим Прем»єр-міністром України, обраним демократично Верховною Радою. Можливо, ми з Вами зараз вели б мову зовсім про інші речі і навіть в іншій, набагато кращій для усіх нас ситуації?

Володимир Следнєв : — Да, после отставки правительства Виталия Масола Верховный Совет Украины на альтернативной основе выбирал своего первого Премьер-министра. Группа «Центр» на эту должность выдвинула мою кандидатуру, единогласно поддержанную так называемой группой «239» (создана ЦК КПУ, координатор — Александр Мороз), что гарантировало победу на выборах. Однако, из-за непоследовательной позиции моих коллег-депутатов Верховного Совета Украины от Донецкой области, в частности, Е.Звягильского, А.Булянды, ревностно боявшихся, как я понял, пропустить меня, мне не хватило восемь голосов (218 при необходимых 226). Первоначально снявший свою кандидатуру Витольд Фокин, после того, как следом за мной «сошли с дистанции» А.Булянда, В. Пилипчук и В. Череп, принял решение участвовать в выборах, получив при этом необходимое количество голосов для назначения на должность Премьер-министра Украины.

— Вважаєте, що ті, хто прийшов замість Вас, повели молоду державу не в той бік? Досі вірите, що в України був інший шлях до ринку і з нього ми збилися через забаганки конкретних персон української політики?

Володимир Следнєв: — На мой взгляд, приход Фокина к руководству правительством положительно сказался на внедрении в Украине рыночных реформ. Он сам был опытным экономистом и руководителем, работая в Госплане Украины, хорошо знал наше хозяйство. Подобралась команда опытных специалистов, хозяйственников, которые сумели создать программу перехода на рыночные рельсы, что-то типа программы Явлинского в России. Говорят, где-то в лесу уединялись и работали. Знаю одно — это была стройная концепция нашего развития. И когда он как Премьер-министр представил эту программу и концепцию, мы ее утвердили на заседании Верховного Совета почти единогласно, даже известная «группа 239» поддержала.

Второе. Началось формирование первого правительства независимого государства с образованием новых структур и ведомств, которых ранее в Украине не было (Министерство внешне- экономической деятельности, Фонд государственного имущества, Антимонопольный комитет, Комитет по черной металлургии и т.д.). По инициативе В. Фокина был создан Высший экономический совет для оказания практической помощи Кабинету Министров в создании правительственных структур, определения их функций, выработки рекомендаций по оптимальному составу действующих министерств и ведомств. В состав этого совета, возглавляемого А. Емельяновым, от промышленного Донецкого региона были включены: я — от металлургов и Е.Звягильский — от угольщиков. Среди представителей научного мира Украины в области экономики появились люди новой волны — Виктор Пинзеник, Юрий Ехануров, Владимир Лановой и др. Хочу заметить, что между старой и новой школой хозяйственников и научных работников не было непреодолимых разногласий. Хотя, конечно же, я мог сказать Пинзенику: «Витя, дорогой, ты профессор из института, а я профессор с завода, и мне это ближе как практику». А он выдвигал аргументы как более подкованный теоретик и был по своему прав. В общем, так проявлялся симбиоз мысли, и мы искали решения.

Вскоре Высший экономический совет при Кабинете Министров был преобразован в Консультативный орган при Президенте и Кабинете Министров Государственную думу Украины, которая при принятии окончательных решений правительства должна была давать своеобразный отзыв на это решение и прогнозировать возможные его последствия.

Государственная дума Украины, к идее создания которой я имел непосредственное отношение, к сожалению, просуществовала короткий промежуток времени.

КОМУ ЗАВАЖАВ ФОКІН? І ЗВІДКИ ВЗЯВСЯ ПРЕМ»ЄР КУЧМА!

— Тоді виникає елементарне запитання: чому, маючи «контрольний пакет акцій» («група 239»), парламент того скликання «віддав» Прем»єра Фокіна і погодився на Кучму?

Володимир Следнєв: — Дело в том, что та наша система еще не воспринимала новшеств Витольда Павловича Фокина, не была психологически готова к кардинальным переменам. Скажем, правительство Фокина приняло решение повысить цены на уголь. Правильное, кстати, решение, и сегодня я в этом убежден. Но вспомните, какой бум это вызвало — кричали, что это очередной виток инфляции, ценовой обвал. Я, кстати, как директор завода, тоже попал под это настроение — начали проверять, правильно ли цены формируются на заводе и тому подобное.

Но, как мне кажется, кроме стихийных настроений кто-то просто подстрекал шахтеров и понарошку, сыграли на их решительности, послали в Киев требовать отставки правительства, Президента, парламента. И тут Фокин неожиданно даже для меня взял и подал в отставку. Поспешил, конечно, или его к этому кто-то подтолкнул. 1 декабря прошлого года, когда в Доме учителя отмечали десятилетие референдума и избрания Президента, Витольд Павлович сказал Кравчуку: Леонид Макарович, если бы я тогда знал, что Украина не пойдет по рыночному пути развития — никогда бы не согласился подать в отставку.

А что мы получили нежданно-негаданно взамен Фокина известно. Кстати, за день до назначения нового Премьера мы с Леонидом Даниловичем летели в Днепропетровск на его самолете, говорили и о том, кто будет следующим Премьером. Конечно же, о том, что им может стать сам Кучма, речи быть не могло. Фокин, рассуждал я тогда в самолете, грамотный экономист, но это не помешало кому-то быстро «оторвать ему голову», отстранить от руководства страной. А это еще раз доказывает, что его наследнику сейчас нужно не одному идти в Премьеры, а командой. Одному голову оторвут — второй должен идти, третий …пятый и, может, шестой повернет это, извините за слово, стадо на 180 градусов. Поговорили, расстались, во вторник приезжаю на сессию ВС, а на столе объективка — на Премьера предлагается Леонид Данилович. Я еще тогда плечами пожал, смотрю на него, он тоже плечами пожал. Да ладно, говорю, не бойся, давай попробуй, будем поддерживать. Так он неожиданно для многих и стал Премьером.

— Перепрошую, Володимире Петровичу, а що означає ця ваша якась приречена легкість «ладно, не бойся». Це ж, даруйте, не громадську худобу (череду) у селі пасти, що можна легко робити по черзі. Це ж урядом однієї з найбільших європейських держав керувати. Не вірю, що ви і ваші колеги сприймали директора «Південмашу» як рівного. То ж ВПК, кожний адміністратор виростає там у тепличних виробничих умовах, на всьому готовому. Як він міг перейнятися вашими чорновими проблемами?

Володимир Следнєв: — Не могу с вами не согласиться. Действительно, я же видел: то, что директору «Южмаша» давалось одним звонком, мне и моим коллегам с других заводов во все времена приходилось, как говорится, выбивать и выпрашивать неделями и месяцами. С другой стороны, успокаивало то, что в противовес аппаратчику Фокину, Кучма все же был наш, с производства. Я, правда, не думал, что производственник Кучма так повернет в сторону создания аппарата и командной системы управления экономикой. Видимо, здесь и сыграло свое его вэпэковское воспитание, когда хочется командовать, а не демократизировать экономические отношения, давать свободу предпринимательской инициативе. Начали создавать министерства, структуры управления, чиновничий аппарат, то есть центр управления экономикой перешел из Москвы в Киев. Вместо сокращения чрезмерно большого промышленного комплекса, приучения руководителей заводов к свободному плаванию в море бизнеса, выживанию в трудных условиях, им сверху начали спускать «вказивки». Через десять лет Кучма пришел к этому выводу, но ведь как дорого стоили народу эти годы его «учебы на Президента».

«І В УРЯДІ КУЧМИ ВСЕ ГЕНІАЛЬНЕ — ПРОСТЕ»

І тут, майже по-бібілійному, приходять в Україну два рятівники, мало не два месії. Новий Прем»єр-міністр Леонід Кучма сенсаційно заявляє про існування в Україні п»ятої — мафіозної влади. Його доповідь насичена прикладами пограбування держави цілими міністерствами, промисловими підприємствами, зокрема, нафтопереробного, хімічного комплексів, комерційними структурами. Леонід Данилович піднімає знамено з написом «Смерть мафії!» і закликає заціпенілий від такої сміливості народ до «загальної мобілізації» на боротьбу з цим лихом (подробиці читайте у нашій попередній книзі «Корозія влади…»).

А між цими сенсаційно-викривальними виступами нового голови уряду цей самий уряд нишком створює нечувану доти структуру — Акціонерну групу (АГ) «Україна». Керівники (серед них і впливові народні депутати) підприємств металургійної і хімічної промисловостей об»єднуються під керівництвом якогось одного іноземного фірмача і перебирають на себе мало не всю державну політику зовнішньоекономічної діяльності у цій галузі. Причому, левову частку прибутків від процесу збуту стратегічної продукції має забрати саме фірма того «заокеанського рятівника» нації.

На шпальтах «Киевских ведомостей» з»являється «обнадійлива» стаття економіста П. Коваленка «І в уряду Кучми все геніальне — просте». Її лейтмотив в Україні створена структура, яка має порятувати нашу занехаяну економіку…

Багато хто сприйняв її справді з надією…

А ще через кілька тижнів популярна у ті часи «Независимость» під рубрикою «Викриття» подає розлогу публікацію «Олігархія», з якої ми дізнаємося про інший, зворотній бік щойно створеної АГ. І що цікаво, автори публікації — офіцери СБУ Григорій Омельченко і Анатолій Єрмак, котрі спеціалізуються на боротьбі з організованою злочинністю, підписуються як члени громадської Спілки офіцерів України. Виходить, їхня думка може бути відмінна від думки керівництва української спецслужби, зокрема її голови генерала Марчука?

Далі буде

Читайте также: